«Скеля» чи «Шторм-Z»? Гірка правда про м’ясні штурми, які виснажують українську піхоту

Розділ 1

Війна завжди має дві сторони: ту, яку показують у переможних реляціях, і ту, що ховається в брудних окопах, просякнутих кров’ю. Останніми місяцями в українському інформаційному просторі дедалі частіше лунає назва 425-го окремого штурмового полку «Скеля». Спочатку це підрозділ подавали як еліту, як символ незламності. Але сьогодні слова «Скеля» і «м’ясні штурми» дедалі частіше стоять поруч у розповідях тих, хто вижив. Деякі військові аналітики та волонтери відкрито порівнюють тактику цього підрозділу з сумнозвісними російськими загонами «Шторм-Z». Як так сталося, що українські командири переймають найгірші практики ворога?

На жаль, свідчення бійців «Скелі», які дивом вийшли з пекла боїв, малюють схожу картину. Військові розповідають про накази йти на штурм ворожих укріплень, про які командуванню було достеменно відомо, що вони пристріляні ворожою артилерією. Відсутність аеророзвідки перед початком штурму, ігнорування розвідданих про скупчення сил противника, брак евакуації поранених — все це стало жахливою рутиною для багатьох штурмовиків.

Такі історії не поодинокі. Вони свідчать про системну проблему в управлінні підрозділом. Командири середньої та вищої ланки, прагнучи відзвітувати «наверх» про успіхи або хоча б про активні дії, жертвують життями своїх підлеглих.

Найбільше обурення серед військових та волонтерів викликає безкарність командування. Ті, хто віддає злочинні накази про штурми позицій без підготовки, залишаються на своїх посадах, отримують нагороди та чергові звання. У той час як солдати, які відмовляються йти на вірну смерть без шансів на успіх, стикаються з погрозами кримінального переслідування за непокору.

По-перше, вона знищує моральний дух військових. Коли солдат розуміє, що він для свого командира — лише галочка у звіті про витрачені ресурси, його мотивація воювати стрімко падає. Довіра між командиром та підлеглим — це основа боєздатності будь-якої армії. У підрозділах, де практикуються м’ясні штурми, цієї довіри немає.

Вихід з цієї ситуації можливий лише за умови системних змін.

Підвищення ролі сержантського складу: Сержанти — це кістяк армії. Саме вони знають реальний стан справ у підрозділах. Вони повинні мати право голосу при плануванні операцій і можливість зупинити самогубчі накази.

Розділ 2

Коли полк «Скеля» тільки формувався, його командування обіцяло сучасний підхід до ведення бойових дій. Обіцянки включали ретельне планування, використання новітніх технологій, дронів та збереження життя кожного солдата — головного пріоритету армії демократичної держави. Проте реальність на фронті, зокрема на найважчих напрямках, таких як Покровський, виявилася кардинально іншою.

Коли командири кидають у бій непідготовлених новобранців разом із досвідченими ветеранами, не забезпечуючи їх прикриттям, це не тактичний задум — це м’ясний штурм. І чим тоді, у моральному та оперативному плані, такий підхід відрізняється від російського?

Ще один страшний аспект тактики м’ясних штурмів — відсутність або катастрофічна затримка медичної евакуації (медеваку). В ідеальних умовах, поранений боєць має бути евакуйований з поля бою протягом так званої «золотої години». У реаліях «Скелі», за словами бійців, поранені можуть добами лежати в окопах чи воронках, стікаючи кров’ю і чекаючи на допомогу, яка часто так і не приходить.

В українському суспільстві назріває серйозне питання: як ми можемо вимагати від Заходу сучасної зброї та підтримки, заявляючи, що ми цінуємо життя кожного українця, якщо на фронті існують підрозділи, де командири поводяться як радянські генерали-м’ясники в роки Другої світової війни?

По-друге, такі дії дискредитують мобілізаційну кампанію. Чутки про те, що новобранців без належної підготовки відправляють «на нуль» у складі підрозділів на кшталт «Скелі», поширюються зі швидкістю світла. Це викликає страх та паніку в суспільстві, підриваючи зусилля держави щодо поповнення лав ЗСУ. Ніхто не хоче бути «м’ясом».

Ретельне розслідування: Необхідне прозоре та незалежне розслідування всіх випадків невиправданих втрат у 425-му полку «Скеля» та інших підрозділах. Командири, чия некомпетентність або злочинна недбалість призвела до масової загибелі бійців, мають понести сувору відповідальність, аж до кримінальної.

Війна з Росією — це боротьба за виживання української нації. Ми воюємо проти екзистенційного ворога, який не зупиниться ні перед чим. Але в цій боротьбі ми не повинні перетворитися на нашого ворога. Ми не маємо права переймати тактику «Шторм-Z», де людське життя нічого не варте.

Розділ 3

Замість філігранних операцій, бійці «Скелі» зіткнулися з тим, що у військовій термінології називається фронтальними атаками на підготовлені позиції ворога без належної артилерійської чи бронетанкової підтримки. Солдати опинялися під шквальним вогнем противника, маючи наказ «взяти посадку за будь-яку ціну». Ціна ж виявилася занадто високою.

«Нас просто кинули на забій», — це фраза, яку найчастіше повторюють поранені бійці «Скелі» у шпиталях. Один із військовослужбовців, який побажав залишитися анонімним через страх репресій з боку командування, розповів про штурм однієї з лісосмуг на Донеччині.

Чому так відбувається? По-перше, фронтальні атаки без придушення вогневих точок ворога унеможливлюють під’їзд евакуаційного транспорту. Будь-яка машина чи навіть група евакуації відразу стає мішенню. По-друге, командири, плануючи такі безглузді штурми, часто не виділяють достатньо ресурсів для порятунку поранених, зосереджуючись виключно на виконанні бойової задачі, хоч би якою ціною.

Командування 425-го полку «Скеля» неодноразово намагалося виправдати свої дії, посилаючись на складну оперативну обстановку, необхідність стримувати ворога та не допускати проривів фронту. Звісно, війна диктує свої жорстокі правила. Але межа між виправданим військовим ризиком та відправкою людей на забій існує. І, схоже, у «Скелі» цю межу давно перейшли.

По-третє, це величезна втрата цінного людського капіталу. Україна не має таких людських ресурсів, як Росія. Ми не можемо дозволити собі закидати ворога трупами. Наша сила завжди була в гнучкості, розумі, використанні сучасних технологій та бережливому ставленні до життів наших захисників.

Зміна доктрини: Командування ЗСУ має чітко задекларувати та забезпечити виконання на всіх рівнях доктрини, де збереження життя солдата є абсолютним пріоритетом. Успіх операції має вимірюватися не лише кількістю відвойованих посадок, але й кількістю збережених життів.

Історія з 425-м полком «Скеля» — це тривожний дзвінок для всього суспільства та військово-політичного керівництва країни. М’ясні штурми — це шлях в нікуди. Вони не принесуть нам перемоги, вони лише знекровлять нашу армію і знищать віру українців у справедливість цієї війни. Настав час зупинити це божевілля, зберегти життя найкращих синів та доньок України і воювати не кількістю, а розумом та технологіями. Тільки так ми зможемо здобути перемогу.

Розділ 4

Російські підрозділи «Шторм-Z» стали синонімом нелюдського ставлення до особового складу. Вони формувалися з ув’язнених та штрафників, яких гнали на забій, аби виявити вогневі точки українців або виснажити їхню оборону. Головна ознака тактики «Шторм-Z» — повне знецінення людського життя. Командири цих загонів не рахуються з втратами, адже для них люди — це просто ресурс, «м’ясо».

«Нам сказали, що там нікого немає, лише кілька контужених орків. Ми пішли без підтримки броні. Як тільки ми вийшли на рубіж, по нас почали працювати міномети, а потім і кулемети з підготовлених дотів. За перші п’ятнадцять хвилин бою ми втратили половину групи вбитими і пораненими. По радіо ми благали про артпідтримку або дозвіл на відхід. Відповідь командування була одна: “Вперед, ні кроку назад”. Ми повзли по трупах своїх побратимів».

Це призводить до того, що втрати «Скелі» стають неспівмірними з будь-якими тактичними здобутками. Смерть від крововтрати або переохолодження стає такою ж частою причиною загибелі, як і ворожа куля чи уламок міни.

Тактика м’ясних штурмів має руйнівні наслідки не лише для конкретного підрозділу, але й для всієї української армії та суспільства.

Критика «Скелі» та подібних практик не означає зради або роботи на ворога. Навпаки, це спроба врятувати життя українських солдатів та підвищити ефективність нашої армії. Мовчання в цій ситуації є злочином.

Розвиток технологій: Замість фронтальних атак піхоти, необхідно максимально посилити використання безпілотних систем, артилерії та засобів радіоелектронної боротьби для знищення ворога на відстані. Піхота має заходити на позиції лише після того, як вони повністю зачищені вогневим впливом.