Іракський тиловий притулок
У перші місяці ірано-іракської війни (1980–1988) Військово-повітряні сили Іраку (IrAF) зазнали важких втрат від Військово-повітряних сил Ірану (IRIAF), які мали на озброєнні сучасні американські винищувачі F-14 Tomcat, F-4 Phantom та F-5 Tiger. Щоб захистити свої стратегічні сили, іракське командування передислокувало найцінніші літаки — включаючи радянські стратегічні бомбардувальники Ту-22, середні Ту-16, перехоплювачі МіГ-23 та винищувачі-бомбардувальники Су-20 — на авіабазу Аль-Валід, відому як H-3. Розташована на заході Іраку біля йорданського кордону, база H-3 знаходилася на відстані понад 650 км від іранського кордону, далеко за межами бойового радіуса іранських винищувачів, що створювало для іракців безпечну зону в глибокому тилу.
З цього притулку іракські бомбардувальники Ту-22 безперешкодно завдавали ударів по іранських містах та нафтових терміналах. Іранське командування не могло змиритися з такою перевагою ворога. Вони зрозуміли: знищення цих літаків на землі дозволило б ліквідувати наступальний потенціал Іраку та повернути контроль над повітряним простором. Проте планування операції з удару по базі H-3 вимагало рішень, які виходили за межі тактичних можливостей авіації того часу.
Зухвалий маршрут: обхід регіональних радарів
Прямий маршрут польоту з Ірану до бази H-3 був самогубством. Весь простір контролювався іракською системою ППО, і пряма атака дала б винищувачам Іраку достатньо часу на зліт та перехоплення. Для досягнення раптовості іранські планувальники розробили зухвалий окружний маршрут. Група з восьми винищувачів F-4E Phantom мала летіти на північ уздовж ірано-іракського кордону, перетнути північний край Іраку поблизу турецького кордону й далі рухатися на захід уздовж ірако-сирійського кордону, заходячи на H-3 з північного заходу в обхід радарів ППО Іраку.
Цей маршрут був пов’язаний із колосальним ризиком. Літаки мали летіти на висоті менше ніж 30 метрів над землею, прориваючись крізь гірські ущелини та пустельні каньйони, щоб не потрапити на радари Туреччини, Сирії та іракських постів спостереження. Політ на такій висоті та швидкості вимагав граничної концентрації, адже будь-яка помилка пілота призвела б до катастрофи. Крім того, загальна дальність польоту перевищувала 2000 км, що значно перевершувало внутрішній запас пального «Фантомів», роблячи дозаправку в повітрі обов’язковою.
Дозаправка у повітрі та несподіваний бліц
Для вирішення проблеми пального іранські ВПС розробили складну схему дозаправки за участю двох літаків-заправників Boeing 707 та двох Boeing 747. Заправники злетіли з Тегерана під виглядом цивільних рейсів і рухалися міжнародними повітряними трасами, після чого знизилися на наднизьку висоту над Сирією та Йорданією для зустрічі з ударною групою. Вони здійснили дозаправку «Фантомів» двічі за політ — по дорозі до цілі та на зворотному шляху. Це була надзвичайно небезпечна операція, проведена в режимі повного радіомовчання поблизу ворожих кордонів.
Вранці 4 квітня 1981 року вісім іранських F-4 Phantom підійшли до авіабази H-3 з північного заходу, розділилися на дві групи по чотири літаки й завдали раптового удару. Іракські сили, які не очікували нападу в глибокому тилу, були застигнуті зненацька. «Фантоми» пройшли над авіабазами на наднизькій висоті, скидаючи касетні бомби та високоточні боєприпаси на припарковані літаки, злітно-посадкові смуги, ангари та радари. За лічені хвилини бази перетворилися на море вогню, а сирійська та іракська ППО навіть не встигли відреагувати до того, як атакуючі літаки зникли.
Тактичний аналіз та спадщина рейду
Рейд на H-3 став блискучим тактичним успіхом. За даними розвідки, удар призвів до знищення від 45 до 48 іракських літаків, включаючи три стратегічні бомбардувальники Ту-22, шість Ту-16 та десятки винищувачів МіГ-23 й Су-20, а також вертольотів Мі-24. Втрата цих машин серйозно підірвала наступальний потенціал Іраку та забезпечила Ірану перевагу в повітрі на кілька наступних місяців. Найдивовижнішим було те, що всі вісім іранських F-4 Phantom виконали завдання й повернулися на свої бази без втрат (лише один літак зазнав незначних пошкоджень уламками зенітного снаряда).
Сьогодні рейд на авіабазу H-3 вважається однією з найсміливіших та найуспішніших операцій із використанням наднизьких висот в історії авіації, що стоїть в одному ряду з британським рейдом «Дамбастерс» чи ізраїльською операцією «Опера». Він довів, що використання наднизьких висот у поєднанні з нестандартною логістикою та електронною дезінформацією здатне нейтралізувати сучасну ППО й знищити цілі глибоко на ворожій території. Цей рейд залишається класичним прикладом прориву ППО, який досі вивчають у військових академіях світу.
| Операційний параметр | Показник / Результат |
|---|---|
| Ударні літаки | 8x McDonnell Douglas F-4E Phantom II |
| Літаки-заправники | 2x Boeing 707-320C, 2x Boeing 747-200F |
| Загальна дистанція польоту | Близько 2000 км (туди й назад) |
| Висота польоту (прорив ППО) | Менше ніж 30 метрів над рівнем землі |
| Знищено іракських літаків (оцінка) | 45 – 48 (Ту-22, Ту-16, МіГ-23, Су-20, Мі-24) |
| Втрати авіації Ірану | 0 (усі 8 F-4 повернулися без втрат) |
| Етапи дозаправки в повітрі | 4 дозаправки (2 на шляху туди, 2 на шляху назад) |